«Встигнути та врятувати»: історія бойового медика поліції Артема Підлісного
Бойовий медик — це товариш, психолог і той, хто завжди допоможе. Ці слова належать тернопільському поліцейському Артему Підлісному з позивним Потап, який сьогодні рятує побратимів на фронті. Про те як спецпризначенець поліції став медиком, яку безпосередньо роль виконує на полі бою та про що мріє наш колега розповів в інтерв’ю.
Артем Підлісний до повномасштабного вторгнення служив у роті поліції особливого призначення поліції Тернопільщини. Коли в підрозділі почали формувати стрілецький батальйон, то Артему запропонували стати бойовим медиком.
«Спершу вчилися і набували досвід самостійно, безпосередньо на бойових. А коли закінчилась ротація, поїхав на двомісячне навчання від Нацгвардії. Після спеціалізованого курсу отримав військово-облікову спеціальність медика і з цього розпочалася моя служба по лінії медицини», - розповідає герой.
Артем також проходив підготовку в медичному полку Німеччини. Він зазначає, що теоретичні знання, здобуті за кордоном, суттєво відрізняються від реальної практики на фронті. Адже саме в Україні медиків вчать діяти у ситуаціях, коли евакуація неможлива годинами й потрібно тривалий час підтримувати життя пораненого. Тому військовий медик повинен володіти всім спектром навичок — від вміння накласти турнікет до проведення переливання крові.
«Бойовий медик — це товариш, психолог і той, хто завжди допоможе. Фактично, це емоційно найстабільніша людина. А ще він повинен мати холодний розум і робити свою справу навіть пори те, поранений, наприклад, просить послабити турнікет. Ти нікого не слухаєш, працюєш сам, за потреби, залучаєш когось на допомогу й постійно супроводжуєш бійця аж до евакуації», - розповідає Потап.
На бойовий вихід Потап бере все необхідне: каску, бронежилет, автомат, РПС, боєкомплект, їжу та воду, а також окремий наплічник медика. Все разом це важить понад 45 кілограмів.
У самому наплічнику знаходиться все необхідне для стабілізації поранених: турнікети, бандажі, оклюзійні наліпки, крапельниці, пігулки, шприци, перев’язочний матеріал тощо. Це все дуже важливо, але найголовніше для медика – вчасно все це застосувати.
Проте, Артем зазначає, на війні життя пораненого залежить не лише від медика, а й від підготовленості самого бійця:
«Кожен поліцейський, який виходить на бойовий вихід, повинен мати з собою аптечку укомплектовану під себе. Персональна аптечка повинна бути у кожного, Вона знаходиться на одному рівні зі зброєю та амуніцією».
Потап розповідає багато історій про власний досвід бойового медика. Зізнається, страх завжди присутній, але коли бачиш пораненого, то всі зайві думки відступають і ти просто викладаєшся на повну, з одним єдиним бажанням – швидко та якісно надати допомогу:
«Я бачив дуже багато поранених. Бувало вдень по двісті чоловік приїжджало. Завжди дивуюся, як у стабілізаційних центрах лікарі витримували такий потік людей. Вони там працюють, як роботи, все дуже професійно та за відпрацьованим алгоритмом».
Перший бойовий вихід у ролі медика Артем пам’ятає донині. Це сталося на Торецькому напрямку, коли по рації пролунав крик про допомогу: двоє поліцейських потрапили під атаку FPV-дронів. Разом зі снайпером із позивним Мак він вирушив рятувати побратимів, долаючи 2,5 кілометри під щільним вогнем та постійною загрозою з неба.
«Ми не думали, чи повернемося назад, головне — було встигнути дійти й надати допомогу пораненим, бо часу було мало», - пригадує медик.
Згодом бійці дізналися, що ворог вирахував побратимів та скинув з дронів одночасно три скиди. Один із поранених отримав важкі травми.
«У нього була відкрита черепно-мозкова травма. Крім того, осколок залетів у шию, посікло праву руку і ногу, а на спині — три проникаючих рани. Поранений весь час плював кров’ю. Тоді стало зрозуміло, що у нього пробита легеня й почався гемоторакс», - розповідає Потап.
Під час двотижневого бойового виходу Артем врятував не одного бійця. Каже, найбільше шансів вижити у тих, кому надали допомогу протягом перших десяти хвилин, а найбільше смертей не в бою, а під час виходу чи повернення з позицій. Сімдесят відсотків поранень — це саме під час переміщення.
«Найстрашніше — заїхати на позицію і виїхати з неї. Поки там знаходишся, ворог намагається звідти тебе «викурити» - скидами з газом, дронами, мавіками, КАБами, ФАБами — летить все. Але дістати найлегше саме під час руху особового складу», - розповідає Потап.
Наразі Артем продовжує нести свою важливу місію бойового медика і рятує життя побратимам. І, звісно, як і всі, має мрію — повернутися до свого рідного підрозділу, в роту поліції особливого призначення. А ще готовий спробувати себе в ролі інструктора, аби навчати та ділитися власним медичним досвідом з іншими.
Департамент комунікації Національної поліції України
