- Мій перший і найкращий тренер – це мій тато, - гордо заявляє Володимир. – Саме йому я завжди дякую, отримуючи чергову перемогу.

Батько поліцейського любив спорт, займався боксом і з раннього віку став привчати сина до навантажень. Чоловік згадує, як не хотілося часом виконувати вправи та віджиматися, але батькові ніколи не перечив. Спортивний потенціал почав розкриватися в шкільному віці. Володимиру в школі не було рівних у жимі на руку, а старшокласником вирішив спробувати свої сили у перших змаганнях з пауерліфтингу – силового триборства суть якого полягає у підійманні максимально важкої ваги для спортсмена.

- Поїхав на свої перші змагання сам, - пригадує правоохоронець. Це був Чемпіонат Києва, і я, 18-річний юнак, здобув там 2 місце та другий розряд. Отоді й почали рости крила.

Володимир вирішив серйозно займатися, аби досягти більшого.

 - Прийшов записатися у спортзал, де вже займалися досвідчені спортсмени. Добре пам’ятаю надпис на дверях: « Хто не жме до грудей 80 кілограм – вхід заборонений», - розповідає спортсмен.  – Ну мене таким не злякаєш, хоч я був там самий менший та молодий, але силу мав.

 

 

Сила і штанга давали свій результат. Зі змагань Володя завжди повертався з нагородами, каже, нижче третього місця ніколи у спортивному рейтингу не посідав.

Навіть, коли пішов до  армії, тренування не припиняв, а й під час служби їздив на різні змагання, як військовий.

Вже після дембеля Володимир вирішив служити в поліції, мріяв потрапити саме в силовий підрозділ, де його спортивні досягнення пригодилися б найбільше. Життя і робота переплелися тісно – дружина теж працює в поліції і з нею після навчання чемпіон два роки тому переїхав у Тернопіль з рідної Київщини.

На запитання, чи важко поєднувати роботу в поліції та спортивні навантаження, посміхається.

 - Мені от легше, адже робота поліцейського роти особливого призначення зобов’язує займатися фізичними навантаженнями, тож маю змогу проводити більше часу у спортзалі. От моїй учениці Тані Зведенюк набагато важче, їй доводиться між роботою виривати час на спорт.

Успішних учнів у Володимира, як тренера, було чимало, але поліцейська Тернопільського відділу поліції  - перша дівчина, яку тренує. Дуже здібна і надзвичайно успішна.

 - Хлопці, яких успішно тренував ще в Києві, займали  призові місця на чемпіонатах, однак визнаю, що з ними було працювати важче. Дівчата витриваліші та сумлінні, – впевнено зазначає тренер.  – А в Тані я одразу побачив і відчув потенціал. Вірю, вона здобуде чимало нагород.

У самого Володимира більше ста медалей. Щороку вирушає на усі обласні чемпіонати країною, а рік закріплює чемпіонатом Світу. Каже, саме світові змагання найважчі, однак найбажаніші. До них готується ретельно: посильні навантаження, дієта. Іноді перед чемпіонатом по три дні доводиться не їсти, аби досягнути оптимальної ваги.

Багаторазовий чемпіон зізнається, є періоди, коли ну дуже важко, настільки, що думав залишити спорт, особливо після важких травм.

 - Були і переломи грудної клітки, і численні розриви м’язів. В один з таких періодів, коли страшенно боліла спина та коліно і майже не міг ходити, серйозно задумувався ставити крапку у спорті. – каже спецпризначинець. - Однак, біль покидав, і поверталося оте неймовірне відчуття  - прагнення досягати більшого.

 

У спортсмена зростає дворічна донечка, якій  Володимир сподівається в майбутньому передати свою любов до спорту.

 - Неважливо, який спорт ти обираєш, він має захоплювати, – підсумовує свої досягнення чемпіон. – Інколи важко пережити поразку, нелегко даються нові досягнення. Однак емоції від перемоги неймовірні, саме вони окриляють і ти знову йдеш до вершин.

 

Відділ комунікації

поліції Тернопільської області